Одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці.
У Православній Церкві — велике двунадесяте свято. На Заході свято П'ятидесятниці не носить назви Трійці, хоча тісно пов'язується з її шануванням. З XIV ст. святом Трійці в Католицькій Церкві стала називатися неділя по П'ятидесятниці.
З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Пасхи і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов'язана з давнім культом і святом дерев.
До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.
Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку.
На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Пасхи і співпадала з Зеленою неділею. Проте впродовж багатьох століть традиційно залишалася давня народна ритуально-обрядова складова Зелених свят.
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м'ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов'язана з давнім культом і святом дерев.
До останнього століття в Україні окремі дерева вирізнялись від інших особливою шаною до них. Це дуб, ясень, явір, тополя, береза, липа. В окремих місцевостях навіть не можна було ламати гілля з дуба на клечання.
Культ дерева і лісу яскраво відбивався у підготовці до Зелених свят. По клечання до лісу їхав старший родини (у давнину, звичайно, старший роду). Клечання забирали в хату, на обори, стайні, хліви, несли в комори, клуні, на пасіку.
На думку наших пращурів, в деревах оселялися душі рідних – померлих дідів-прадідів. Дід-Ладо – добрий дух предків – опікунів роду – разом з гіллям-клечанням приходив до господи.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
